Я, якій виріс у місті, де вірити в Бога є хворобою, мав справу з такими людьми. За цей час я звикся до того, що я ненормальний. Що треба збирати гроші, а не їх роздавати. Треба красти, а не бути чесним. Хабарі є нормою, а не виключенням. І раз ти є інвалідом, то тим більше мусиш платити. Якась дивна ситуація: раз тебе покарав Бог, то ми з тебе ще здеремо три шкури, ніби Сам Бог так все вчинив!
А тепер я зрозумів, що ситуація трохи змінилася. Вірити стало модно. Церковні предмети стали актуальними. Подорожі по святих містах стали екзотикою для тих, які втомилися від відпочинку у звичайних курортах.
І мені стало сумно, через те, що Святиня стала паплюжити. Як мені огидні ці бабці, які не допускають в Церкву дітей та молодь. Як мені огидні ті, які приходять до Церкви щоб Там керувати і бути, а не служити. Ці люди не тільки не виконують Євангеліє, але і дуже часто вчать іншим як Ним треба жити. Кажуть роздавати, а самі збирають. Вчать молитви, а самі не бувають у храмі. Говорять про Бога, а Його зовсім не знають.
Чого так сталося, що саме ім’я християнина використовують ті, які не належить до Христа! Тепер я розумію чого у Святому Письмі так писали Апостоли та Євангелісти. Бо вони писали до “своїх”. Святе Письмо не є для чужих! Його мають читати ті, які зустріли Христа, а не люди з вулиці. А то виходить така профанація. Якійсь невіруючий починає читати Святе Письмо і що він бачить? Бачить, що Христос одне говорить, а віруючі живуть інакше! Що Церква вчить правильно, а ніхто цього не виконує. Не дивно, що нормальна людина може впасти у шизофренію, коли бачить таку поведінку.
Хай вже з лікарями, які беруть хабарі! Хай навіть з тими, хто відверто краде і дурить народ. Ті, які під Законом, під Законом і загинуть. Але як можна пояснити поведінку священиків, які говорять матері хворої дитини, що це за її гріхи? Як можна виправдати тих, які мають любити, а несуть саму смерть? Тих, які закривають доступ до Самого Джерела своїми особами та своєю поведінкою.
Я зовсім нікого не осуджую. Недавно читав статтю про відхід від Церкви. Тези банальні. Священики керують як хтять, світським нічого не дають. Там нема Бога. Це все так банально і просто. І лише гарна мова статті та реальні цікаві факти звернули мою увагу. Але я не хочу знову писати те саме, що в тисячний раз говорю іншим. Мене самого мучає, що я маю боротися з іншими в Церкві. Боротися зі священиками, які говорять ересі. З парафіянами, які ведуть свою гру. Чого людина не може так просто жити, вірити, молитися? Чому одразу на неї нападають з усіх сторін і то “свої”? І я зараз зовсім не про диявола думаю. Мене мучає і приводить до смутку те, що ми є розділені. Протестанти біжать за грошима і хочуть тут добре жити й при цьому використовують Слово проповіді для збагачення. Ми взагалі сидимо молимося. Про православних я взагалі мовчу. І це при тому, що говорить Папа. При тому, що нам заповідав Сам наш Господь!
Ось і виходить, що якась “бабушка”, яка молиться в церкві, може вважати себе експертом у Божих справах і замість того, щоб любити — вчить, навертає, спасає.
І в такі моменти до мене приходить спокуса влади. О, якби я був священиком. А ще краще єпископом, ні — Папою! Але владою не можна достукатися до серця!
А ще мене пантеличить те, що добрих людей можна знайти поза Церквою. Так вони курять і часто п’ють, але вони роблять. Так я розриваюся між Церквою, Яку люблю і людьми. Хочеться їх вести до Церкви — а нема куди вести. Хочеться змін у самій Церкві, а Там нічого не відбувається! Ось і виходить, що в Церкву я просто ходжу за благодаттю (і дуже добре, що я не є священиком, бо несу там жодної відповідальності), а ця благодать намагаюся рознести серед світу. А люди ведуть себе обачно. Вони не наближаються до Церкви, стоять з далека так щоб не втратити з кругозору Бога, але не більше.
Бо так насправді в Церкві варто лише служити. В Церкву не треба йти для того, щоб пити чай чи збирати гроші і отримувати гуманітарку. В Церкву треба йти молитися, черпати звідти сили і нести цю Любов у свою родину, у своє оточення, у світ.
Я є в Церкві лише для світу. Маєте проповідувати. Не словами, а життям. Досить тих, які вчать. Треба просто робити. Мити підлогу, любити, вислуховувати і навіть розвіювати бздури про Бога. Треба просто жити.
Я не сприймаю Церкву, як матір, яку треба любити, хоч вона і негарна і стара. Для мене Церква це примхлива дівчина, Якій все не так і ти намагаєшся кожного разу Її здивувати. Вона для мене — це повністю паралізований, Якій так потребує Любові, що ти знімаєш свої штани, свою гідність для того, щоб Його розвеселити! Церква для мене Ісус, Якій прагне! Церква це для мене Він!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Симфония Любви - Христиана И. В 2001 году Господь повёл нас троих в Свои откровения. Мы встречались у меня дома. И цель наших встреч – Искать Его Лица. Через некоторое время Он чётко начал обращаться к нам в откровениях, сновидениях, через Своё Слово и через общение с нами.
http://www.hristiana.zp.ua
В 2004 г. Господь Сказал: «Пиши книгу. Эта книга будет о Любви. Вы должны собираться вместе, и Я буду вести вас в Духе Святом. Это будет прекрасное время общения со Мной. Эта "Симфония Любви" откроет двери сердец многих людей к принятию Моей Любви (От.3:20). Всё человечество ожидает Откровения о Моей Любви (Рим.8:19). Автор Книги - Дух Святой».
Когда мы с Господом, писали эту книгу, Бог перекраивал нас, наши души. Не столько мы писали книгу, как Господь писал нас. Горы наших твердынь разрушались. Наш недостаток знаний Его - наша пустота наполнялась Господом. Как я уже говорила нас было трое и Дух Святой. Каждый записывал свои Откровения, а потом вносили их в компьютер. Сначала мы хотели свои Откровения записать по отдельности, как кому Давал Господь, но потом увидели, что все Откровения надо записывать как единое целое, потому что все Откровения переплетаются и соединяются друг с другом Господом в одно целое!
Во время наших встреч и поисков Бога – т. е. во время «Общения Духа Святого» наш разум постепенно преображался Господом. Господь напоминал нам все Свои Откровения и Его Слово, и дополнял недостаток Его знания в нашем разуме недостающими Его Откровениями, чтобы дополнить наши познания Его Любви к нам.
Мы делали свои шаги веры и познавали Его нелицемерную к нам Любовь, Его долготерпение в обучении нас, Его Веру и Надежду на нас. Господь сказал: - «Каждое Откровение очень важно. Вы должны вернуться ко всем Моим Откровениям. Когда будете писать, жаждите быть Водимыми Духом Святым и Я помогу вам соединить все Мои Откровения. Научитесь всё это соединять по Духу. Я буду вести вас в этом. Эту книгу вы должны написать как можно скорее. Если вы будете уповать на Моё водительство, у вас всё получится. Делайте так, как Я говорю. Я Буду говорить что писать и как. Это Я буду трудиться через вас. Поторопитесь с этим Словом. При этом вы учитесь вникать в свой дух, в себя. Через это Слово вы также учитесь общаться со Мной».
Проза : Пасторы в ошейнике дьявола - Николай Погребняк Хотя это и повесть, но в ней раскрываются глубокие духовные истины о том, с какой целью Западные религиозные организации тратят сотни тысяч, миллионы долларов на реабилитационные центры для наркоманов на базе российских протестантских церквей. Рассказывается о пасторах, которые ради денег стали "Иванами, родства не помнящими", отвергнувшими Апостольское духовное наследие и насаждающими в церквях учение преуспевания.